|
1
Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,
|
|
2
науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.
|
|
3
Зробимо й це, коли Бог дозволить.
|
|
4
Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,
|
|
5
і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,
|
|
6
та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.
|
|
7
Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.
|
|
8
Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.
|
|
9
Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.
|
|
10
Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.
|
|
11
Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,
|
|
12
щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.
|
|
13
Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,
|
|
14
говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!
|
|
15
І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.
|
|
16
Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.
|
|
17
Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,
|
|
18
щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,
|
|
19
що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,
|
|
20
куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
|