|
1
А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
|
|
2
О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
|
|
3
особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче.
|
|
4
А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
|
|
5
які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
|
|
6
І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
|
|
7
а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
|
|
8
Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
|
|
9
Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
|
|
10
що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
|
|
11
І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
|
|
12
Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
|
|
13
то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!...
|
|
14
І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!
|
|
15
А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
|
|
16
Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
|
|
17
Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,
|
|
18
відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.
|
|
19
Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
|
|
20
але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
|
|
21
Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
|
|
22
Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,
|
|
23
що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!
|
|
24
Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!
|
|
25
А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
|
|
26
Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
|
|
27
Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.
|
|
28
Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином...
|
|
29
А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів...
|
|
30
І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
|
|
31
І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
|
|
32
Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
|