|
1
І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.
|
|
2
І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.
|
|
3
І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п'ятидесяти днях.
|
|
4
А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
|
|
5
І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
|
|
6
І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
|
|
7
І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
|
|
8
І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.
|
|
9
Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
|
|
10
І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
|
|
11
І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
|
|
12
І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
|
|
13
І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
|
|
14
А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.
|
|
15
І промовив Ноєві Господь, кажучи:
|
|
16
Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
|
|
17
Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.
|
|
18
І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
|
|
19
Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.
|
|
20
І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.
|
|
21
І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
|
|
22
Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!
|